Сибірська кішка

Сибірська кішка походить із Росії. Її предки протягом століть жили в холодному кліматі на фермах і в людських поселеннях, де допомагали боротися з гризунами. Порода розвивалась природним шляхом, а її міцна будова та густе хутро були пристосуванням до складних умов. За межами Росії сибірські кішки почали здобувати більшу популярність наприкінці XX століття.

Сибірська кішка — це кішка середнього та великого розміру. Дорослі кішки зазвичай важать близько 4-5 кг, тоді як коти часто досягають 7-8 кг. Коти значно масивніші за кішок. Повної фізичної зрілості вони досягають близько п'ятого року життя.

Хутро напівдовге та дуже густе, з багатим підшерстком та жорсткішим остьовим волоссям, яке відштовхує воду. Взимку шерсть значно пишніша, утворює навколо шиї густу гриву, на грудях чітко виражений манішник, на задніх кінцівках пишні штани. Влітку хутро стає коротшим та менш пишним. Хвіст товстий та густо вкритий шерстю, а між пальцями лап ростуть пучки шерсті.

Тіло міцне та добре розвинене, з міцним скелетом. Широка грудна клітка та потужна шия підкреслюють масивний силует. Пропорції тулуба створюють прямокутний контур, міцні кінцівки середньої довжини забезпечують стійку опору.

Голова широка та масивна, з м'яко закругленими контурами, дещо довша, ніж ширша. Лоб широкий та делікатно закруглений, вилиці добре розвинені. Ніс середньої довжини, з невеликою западиною без різкого перелому. Підборіддя злегка скошене назад.

Вуха середнього розміру, широкі біля основи, закруглені на кінцях, розставлені широко та злегка нахилені вперед. У їх внутрішній частині густе волосся. Очі великі, злегка овальні, розставлені широко й злегка косо. Лапи великі, круглі, з помітними пучками шерсті між пальцями.

Сибірська кішка буває багатьох забарвлень. Трапляються однотонно чорні, блакитні, руді, кремові та білі, а також черепахові та смугасті. Малюнок смугастості може бути класичним, тигровим, плямистим або тикованим. Трапляються також димчасті, сріблясті та золотисті варіанти. Кольорові забарвлення можуть поєднуватися з білим — від невеликого медальйона на грудях до великих білих ділянок.

Не допускаються колорпоінтне забарвлення та шоколадний, ліловий, коричний і палевий кольори.

Сибірська кішка товариська, ласкава та зацікавлена життям домочадців. Охоче перебуває поблизу опікуна, спостерігає за його заняттями і супроводжує його у щоденних справах. Любить ласки й відпочинок поруч із людиною, проте зберігає й самостійність.

Має живий темперамент та велику потребу у дослідженні навколишнього світу. Вона спритна, стрибуча та охоче користується місцями, розташованими високо. Гра дозволяє їй використовувати свою спритність та природну мисливську поведінку. З інтересом реагує на предмети, що рухаються, і на завдання, у яких треба знайти сховану річ.

За умови належної соціалізації добре почувається в сім'ї з дітьми та іншими тваринами. Її активність перемежується з періодами спокійного відпочинку. Замість голосного нявкання часто віддає перевагу муркотінню та ніжним щебетливим звукам.

Хутро потребує регулярного розчісування, особливо живота, штанів на задніх кінцівках та навколо хвоста, де можуть утворюватися ковтуни. У періоди линяння варто збільшити частоту догляду, щоб видаляти підшерсток, що випадає.

Сибірська кішка любить лазити та спостерігати за оточенням з висоти. Стійка кігтеточка з платформами та безпечні полиці дають їй можливість для руху та відпочинку. Деякі кішки цієї породи цікавляться також водою — спостерігають за краплями з крана або намагаються ловити краплі лапою.

Сибірська кішка зазвичай має добре здоров'я, проте може потребувати лікування через хвороби серця, нирок чи сечовидільної системи. Густе хутро сприяє ковтанню шерсті під час вмивання, що може призвести до утворення волосяних кульок і закрепів. Можуть також виникати інфекції верхніх дихальних шляхів та запалення ясен.

У сибірських кішок описуються гіпертрофічна кардіоміопатія (HCM), дефіцит піруваткінази (PKDef), полікістозна хвороба нирок (PKD) та хвороби нижніх сечовидільних шляхів (FLUTD). Це не означає, що кожна сибірська кішка захворіє на названі недуги.

ДНК-тестування дозволяє виявляти варіант, пов'язаний з PKDef, та визначати деякі спадкові ознаки забарвлення. Перед запланованим розведенням чи переливанням крові необхідно визначити групу крові. При оцінці роботи серця важливу роль відіграє ехокардіографія. Обсяг профілактичних обстежень добирає ветеринарний лікар індивідуально.